Нетримання сечі, або інконтиненція, – це патологічний стан, при якому відбувається мимовільне виділення сечі, яке людина не може повністю контролювати. Це не просто незручність, а медична проблема, яка може суттєво впливати на повсякденне життя, фізичний комфорт, соціальну активність і психологічний стан. Нетримання сечі може виникати у жінок різного віку, хоча ризик виникнення такого стану підвищується з віком. Чоловіки страждають переважно в старшому віці від ускладнень перебігу аденоми простати. Важливо розуміти: підтікання сечі не варто сприймати як неминучу частину старіння. У багатьох випадках причину можна встановити, а симптоми – значно зменшити або усунути за допомогою правильно підібраного лікування. Про причини виникнення проблеми та способи лікування розповідає лікар-уролог медичного центру VISE clinic Олексій Себро.
Олексію Геннадійовичу, які причини та фактори ризику виникнення нетримання сечі?
Нетримання сечі може виникати з різних причин, а іноді воно є наслідком поєднання кількох факторів. Одним із важливих механізмів є ослаблення м’язів тазового дна, які беруть участь у підтримці органів малого таза та контролі сечовипускання.
До поширених факторів ризику належать вагітність і пологи, надлишкова маса тіла, вікові зміни, менопауза та гормональні зміни. Ризик також може бути пов’язаний із деякими захворюваннями, порушеннями роботи сечового міхура та прийомом певних лікарських препаратів.
Надлишкова вага створює додаткове навантаження на органи малого таза і пов’язана з підвищеним ризиком нетримання сечі. EAU рекомендує жінкам із надлишковою масою тіла або ожирінням звертати увагу на зниження та підтримання здорової маси тіла.
Важливо також враховувати спосіб життя: надмірне вживання кофеїну може посилювати часті позиви та ургентність, а порушення питного режиму або закрепи можуть впливати на симптоми нижніх сечових шляхів. Однак надмірно обмежувати вживання рідини не рекомендується, її кількість має визначатися індивідуально.
– Які основні типи нетримання сечі?
– Відповідно до сучасної урологічної класифікації, основні клінічні типи нетримання сечі: стресове, ургентне та змішане. Саме така класифікація використовується в рекомендаціях Європейської асоціації урології (EAU).
Стресове нетримання сечі виникає під час фізичного навантаження або підвищення внутрішньочеревного тиску. Типові ситуації – кашель, чхання, сміх, біг, заняття спортом або підйом важких предметів. У цьому випадку мимовільне виділення сечі відбувається без попереднього сильного позиву.
Ургентне, або імперативне, нетримання пов’язане з раптовим сильним позивом до сечовипускання, який складно або неможливо стримати. Людина може не встигнути дістатися туалету. Такий тип часто пов’язаний із синдромом гіперактивного сечового міхура, для якого характерні ургентність, часте сечовипускання та, у деяких випадках, нічні позиви.
Змішане нетримання сечі поєднує симптоми стресового та ургентного типів. При його лікуванні важливо визначити, який компонент є найбільш вираженим і найбільше впливає на якість життя. EAU рекомендує насамперед лікувати найбільш обтяжливий для пацієнтки симптом.
Якими ж є основні симптоми?
Головний симптом – мимовільне підтікання або виділення сечі. Однак прояви можуть відрізнятися залежно від типу патології.
При стресовому нетриманні підтікання виникає під час навантаження, кашлю або чхання. При ургентному – після раптового непереборного позиву. Можуть також спостерігатися часте сечовипускання, нічні пробудження для відвідування туалету та постійне відчуття необхідності бути поблизу вбиральні.
Якщо симптоми з’явилися раптово або супроводжуються болем, печінням, кров’ю в сечі, підвищенням температури чи іншими незвичними проявами, необхідно звернутися до лікаря, оскільки нетримання може бути пов’язане з інфекцією або іншою патологією.
Якою є діагностика і з чого починається лікування?
Правильне лікування неможливе без визначення типу та причини нетримання. Тому першим етапом є консультація лікаря, під час якої збирається анамнез та оцінюються характер, частота й обставини епізодів підтікання.
Важливим інструментом є щоденник сечовипускання. EAU рекомендує вести його щонайменше три дні. У ньому фіксують час сечовипускань, приблизний об’єм сечі, споживання рідини, позиви та епізоди нетримання. Така інформація допомагає лікарю краще оцінити симптоми та ефективність подальшого лікування.
Залежно від ситуації можуть проводитися аналіз сечі, фізикальне обстеження та визначення залишкового об’єму сечі (PVR) після сечовипускання. Додаткові дослідження, зокрема уродинамічне, потрібні не всім пацієнткам, а визначаються відповідно до клінічної ситуації.
Якими є наслідки нелікованого нетримання?
Ігнорування проблеми може поступово погіршувати якість життя. Людина починає обмежувати фізичну активність, подорожі, робочі або соціальні контакти, постійно планує маршрут із урахуванням доступності туалету.
Постійний контакт шкіри з сечею може спричиняти подразнення та дискомфорт. Часті нічні позиви порушують сон і призводять до втоми. Психологічні наслідки також можуть бути значними: сором, невпевненість у собі, тривожність, соціальна ізоляція та зниження якості життя.
Саме тому нетримання сечі не слід приховувати або терпіти роками. Це поширена медична проблема, для якої існують різні методи допомоги.
Які методи лікування нетримання сечі?
Тактика лікування залежить від типу нетримання, вираженості симптомів, супутніх захворювань та індивідуальних потреб пацієнтки. EAU підтримує принцип спільного прийняття рішення лікарем і пацієнтом, консервативні методи зазвичай розглядаються першими через їхню низьку інвазивність.
Консервативне лікування. При стресовому та змішаному нетриманні важливе місце займає тренування м’язів тазового дна. Регулярні вправи допомагають зміцнювати м’язи, які беруть участь у підтримці уретри та контролі сечовипускання.
При ургентному нетриманні застосовують тренування сечового міхура – програму, за якої людина поступово збільшує інтервали між сечовипусканнями та вчиться краще контролювати позиви.
Також можуть рекомендувати корекцію маси тіла, оптимізацію споживання рідини, зменшення кофеїну та інші зміни способу життя залежно від симптомів.
Медикаментозне лікування. Лікарські препарати переважно використовуються при ургентному нетриманні та гіперактивному сечовому міхурі.
До основних груп належать антимускаринові препарати – наприклад, соліфенацин, толтеродин та інші засоби цієї групи. Вони впливають на активність сечового міхура та можуть зменшувати ургентність і епізоди нетримання.
Інша група – агоністи β3-адренорецепторів, зокрема мірабегрон. Вибір між різними препаратами залежить від особливостей пацієнтки, ефективності, переносимості та супутніх захворювань. EAU окремо наголошує на необхідності обговорювати можливі побічні ефекти антимускаринових препаратів, зокрема потенційний вплив на когнітивні функції.
При ізольованому стресовому нетриманні медикаментозна терапія має значно менше значення, ніж тренування тазового дна та інші методи, спрямовані на підтримку уретри.
Інвазивне та хірургічне лікування. Якщо консервативні методи не забезпечують бажаного результату, лікар може запропонувати інші варіанти.
При стресовому нетриманні одним із хірургічних методів є середньоуретральний слінг – спеціальна стрічка, яка створює підтримку для уретри. EAU розглядає середньоуретральні слінги серед основних хірургічних варіантів лікування стресового нетримання. Вибір конкретної методики повинен здійснюватися після обговорення переваг, ризиків та альтернатив.
При ургентному нетриманні, яке залишається резистентним до консервативного та медикаментозного лікування, можуть застосовуватися ін’єкції ботулотоксину А в стінку сечового міхура або методи нейромодуляції. EAU рекомендує ботулотоксин А пацієнткам із гіперактивним сечовим міхуром або ургентним нетриманням, якщо попередня консервативна чи медикаментозна терапія виявилася недостатньою. Перед процедурою пацієнтку необхідно поінформувати, зокрема, про ризик інфекції сечових шляхів та можливу потребу в тимчасовій катетеризації.
Що Ви можете порадити пацієнтам із нетриманням сечі?
Не варто відкладати звернення до лікаря. Нетримання сечі – це патологія, а не привід для сорому. Сучасна урологія має широкий спектр методів лікування – від зміни способу життя та тренування м’язів тазового дна до медикаментозної терапії та хірургічних процедур.
Найважливіше – не намагатися самостійно визначити причину та не купувати препарати без консультації фахівця. Правильна діагностика дозволяє встановити тип нетримання та підібрати лікування, яке відповідає конкретній клінічній ситуації. Чим раніше пацієнтка звернеться по допомогу, тим швидше можна повернути контроль над сечовипусканням і покращити якість життя.
