Сьогодні, 27 липня, в Україні відзначають День медичного працівника. Це професійне свято лікарів, медичних сестер, фельдшерів, парамедиків, лаборантів, акушерів, бойових медиків та всіх фахівців сфери охорони здоров’я. Чому люди обирають таку професію? Що спонукає їх посвятити своє життя допомозі іншим? Про цей вибір ми запитали працівників медичного центру VISE clinic.
Вдовиченко Альона Вікторівна, офтальмолог для доросдих та дітей:
У моїй родині немає нікого з лікарів. Я перша, хто обрав медицину. Це сталося, коли в 11-класі я потрапила в лікарню і перебувала на лікуванні близько 2,5 місяців. Перед випуском із школи треба було визначатися, ким ставати, ким бути. Я так довго перебувала в лікарні в ролі пацієнтки, що вирішила стати медиком і допомагати людям.
Веприк Тетяна Василівна, лікар-педіатр, дитячий інфекціоніст, канд. мед. наук, доцент:
Стати лікарем мене спонукав мій батько. Він дуже хотів, щоб я продовжила родинну справу, адже його брат був лікарем. У дитинстві я мріяла мати справу з дітьми, любила приходити в дитячі садки і допомагати вихователям, навіть довелося вкладати дітей спати. Коли так склалося в житті, що я працюю дитячим лікарем, то думаю, що певною мірою здійснила і свою мрію і татову.
Дем’янчук Вікторія Вікторівна, лікар-офтальмолог для дітей:
Стати лікарем я вирішила ще в дитинстві. Вважаю це покликанням. Також я знала, що точно буду працювати з дітьми, тому що легко знаходила з ними контакт. Взагалі мені подобається працювати з людьми, але найбільше – таки з дітьми.
Кепещук Юліана Ярославівна, медична сестра:
Бажання допомагати людям в мене було ще змалечку, років з десяти. Я вирішила далі розвивати це бажання, тому поступила в медичний. Можливо, ще стану лікарем, але це не факт. Думаю про подальше навчання, бо медики постійно мають удосконалювати свої навички.
Лило Василина Василівна, лікар ультразвукової діагностики:
Я – емпатична людина, люблю допомагати іншим.
Лісовська Христина Олегівна, лікар-педіатр та дитячий імунолог:
Спочатку я хотіла бути директором школи. Але потім почала підбирати в селі всяких тваринок, котів, собак, ящірок, жуків. І десь з того часу вже, напевно, знала, що буду лікарем. Лікуватиму, якщо не людей, то хоча б тварин.
Але в більш старшому віці впевнилася, що хочу лікувати суто дітей. Завжди-завжди хотіла бути педіатром. На моєму курсі було дуже багато студентів, але педіатрами стали тільки двоє з нас.
Манастирська Ольга Іванівна, лікар-педіатр, дитячий ендокринолог, консультант з грудного вигодовування:
Бажання стати медиком з’явилося в мене десь у 8-класі, хотіла поступати до Коломийського медичного коледжу, щоб бути медсестрою. Але батьки були проти, медиків у моїй сім’ї немає. В старшій школі я вирішила поступати до медичного університету, батьки сказали, що дозволять там вчитися лише при умові успішної здачі ЗНО і вступу на державну форму навчання. Я жодного разу не пошкодувала про свій вибір професії.
Сегедин Надія Олегівна, лікар-педіатр, дитячий дерматовенеролог:
Стати лікарем я вирішила, бо мені подобається допомагати людям. Педіатрія – це моє. Мені подобаються діти, вони відкриті, з ними мені цікавіше. Чому дерматовенерологія? Я от люблю усі ці висипи, коли бачиш усі ці тисячі відтінків червоної плями, розумієш, що це саме, можеш правильно поставити діагноз і допомогти – це дуже класно. Світ дерматології дуже цікавий.
Слободян Тетяна Володимирівна, медична сестра кабінету УЗД:
З дитинства любила робити лялькам ін’єкції, так і поступила в медичний коледж, коли подорослішала.
Чик Надія Михайлівна, медична сестра з масажу:
Я вирішила стати медиком, тому що в дитинстві і в підлітковому віці мені дуже подобалися люди в білих халатах, які допомагали іншим людям, рятували їх. Більше мене тягнуло до дитячих процедур, я дуже любила дітей, вирішила навчатися на медичну сестру. З часом вибрала дитячий масаж. Бачу результати своєї роботи і мені дуже подобається допомагати дітям.
Шторх Марія Василівна, сімейний лікар, лікар-ендокринолог для дорослих:
Улюбленими предметами в школі у мене були біологія і література. Тому медицина – моя робота, а література – для душі.
